Книга Ніка Лісона “Як я обанкротив Берінгз. Зізнання трейдера – шахрая” не настільки проста, як можна було би подумати спочатку. Якщо дивитися на це дуже поверхово, то це дійсно розповідь про гігантське шахрайство. Якщо ж придивитися, то це фактично історія про загнивання англійської аристократії, та не тільки її.
Нік Лісон – хлопець без вищої освіти, з дуже простої сім’ї, навіть не з середньго класу(а на заході шкільна вчителька це вже середній клас). Батько його був штукатуром, мати звичайною домогосподаркою. Товариші ж самого Лісона це штукатури, будівельники, електрики, сантехніки. Розваги у них доволі дикі – наприклад припертися в нічний клуб та повністю там роздітися – і це ще тільки квіточки. І ось така цікава фігура чомусь виявляється дуже потрібною найстарішому комерційно – інвестиційному банку Європи. Всього навсього три кроки – з бек офісу Морган Стенлі в лондонський бек офіс Берінгз, звідти в Джакарту, а потім головою офісу в Сінгапурі, тобто вже в 24 роки Лісон стає досить впливовим співробітником банку. Доречі, тяга до непристойних розваг з роками та успіхами в кар’єрі не проходить – за демонстрацію голого заду дівчатам-стюардесам в сінгапурському клубові Лісон потрапляє у в’язницю. Це ж не демократична Англія. В Сінгапурі закони занадто суворі, інколи навіть плюнути неможна, щоб не оштрафували, а Лісон надумав таке витворити.
Берінгз – це банк з історією більше, ніж 200 років, саме він представляв британську корону в самих найважливіших геополітичних угодах, фактично його засновники знаходяться в родинному зв’язку з королівською сім’єю – один із Берінгів прадід принцеси Діани. Проте незабаром керівництво банку починає молитися. Покладати великі надії на нову зірку трейдера Ніка Лісона, який заробляє шалені гроші на спекуляціях на ринку фьючерсів в далекому Сінгапурі.
Найцікавіше в тому, що в чому суть його торгового методу, ніхто особливо не задумується. Ніхто не розуміє ці фьючерси та всі бояться показати свою некомпетентність. Разом з тим метод Лісона заключається в тому, щоб показувати весь прибуток, а частину збитків попросту приховувати. Таке можливо, тому що він і сам торгує, і сам собі бек офіс – звіти робить такі як хоче, а аудиторів йому вдається обманути. Звичайно, приходиться викручуватися, але в цій справі Нік майстер.Керівництву банку це вигідно, адже вони ніби зекономили на незалежному бек офісі.
При цьому Лісон вимагає з лондонського офісу шалені суми на фінансування своїх операцій – йому їх пересилають по першій вимозі. Дивно, проте спочатку в банку закінчуються всі гроші (в фізичному плані) і тільки після цього починають серйозно розбиратися з операціями Лісона. Кінець історії банку Берінгз ми знаємо – банкрутство, в Англії в ті роки спасіння банків ще не було настільки популярним як зараз. Проте це абсолютно не кінець історії Лісона. Тут фінансовий трилер переростає вже в детектив, а потім і в політичну драму – Великобританія навіть не вимагає його видачі, не хоче слухати його версію того, що трапилося і хто в цьому винуватий. Хай краще він помре в сінгапурській в’язниці.
Всім рекомендуємо прочитати цю книгу Ніка Лісона. Пізнавально та доволі корисно для загального розвитку в плані фінансів.
